А почалося все з серйозної стурбованість місцевої (на той момент австрійської окупаційної) адміністрації розливу кінця XIX століття малярійною епідеміологічною ситуацією на підпорядкованих землях. Хоча швидше за все питання було не в екологічній, а в економічній складовій, адже Полтва ускладнювала логістику центру з його великим західним передмістям.
Так та що була містоутворюючою складовою столиці Галичини як джерело життя (питна вода, оборонна водна перешкода) стала завадою на шляху прогресу, розвитку і амбіцій. У 1870-му з’явився проект бетонного панцира для річки, який сховав її глибоко в надра підземного Львова. Вінцем же тріумфу його інженерно-технічної думки служило спорудження над північною частиною п’ятнадцяти кілометрового тунелю величного храму Мельпомени.
За однією з місцевих версій до будівництва театру опери та балету доклав свою руку, а вірніше гаманець, нащадок знаменитого стародавнього роду Скарбеків, згідно заповіту якого місто отримувало кошти на один з наймасштабніших проектів – облаштування набережної або стаціонарної будівлі для лицедійства. Вибір влади на користь останнього і вирішив долю Полтви – через брак в центрі досить просторої земельної ділянки, річку під слушним приводом було вирішено заховати під землю, а над нею прокласти приємну для променадів зелену зону з храмом Мельпомени, що стала згодом центральною міською вулицею. Причому численні входи в царство львівського Аїда мали цілком цивілізований вигляд зі ступнями і були відкриті для всіх бажаючих (їх місця зараз закриті металевими листами).
Ось тільки кому з можновладців прийшла в голову “геніальна” ідея спустити при цьому в Полтву міський колектор – про те історія замовчує, але вже не одне покоління городян знеособлено поминають його “незлим, тихим словом”. Так блакитна стратегічна нитка перетворилася на мертвий, міазмний Стікс з давньоєгипетських легенд, схожості з яких додають розповіді вразливих очевидців з персоналу театру, які стверджують, що крізь шум води в підземеллях чується дивні звуки і завоювання істот з потойбічного світу.
Однак як гідротехнічна споруда, яка на своєму шляху в півтори сотні кілометрів багаторазово змінює вигляд відповідно до вимог ландшафту (профілі різного профілю і конструкції), підземний тунель для інженерів є найцікавішим предметом для вивчення, а для любителів місцевого фольклору – нескінченним джерелом легенд і таємниць.
Так серед іншого існує версія, що саме підземеллям Полтви зобов’язані життям десятки, якщо не сотні, єврейських сімей Галичини, які знаходили тут своє укриття від переслідування фашистських окупантів під час Другої світової війни. Так що, не дивлячись ні на що, Полтва-таки залишалася джерелом життя і в ХХ столітті.
Автор Вікторія Шовчко